ПРИПАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИПА́СТИ, аду́, аде́ш, док.
1. до чого, на що і без додатка. Падати, лягати на що-небудь. Голос, як буря, носився кругом його.. Чіпка припадав ниць, мов хотів сховатися… (Мирний, 1949, 309); Якось механічно, немов уві сні, Галя то припадала до землі і лежала, затамувавши подих, то коли до неї доторкалась рука Датико, зводилась на ноги і швидко перебігала на нове місце (Збан., Між.. людьми, 1955, 40); Семен Іванович вдарить себе рукою, затулить, очі, припаде на стіл, довго так полежить (Кв.-Осн.,II, 1956, 330); Він сонний переступив два ступні ті у хижку безважливо і знов припав, сном поклонений (Вовчок, І, 1955, 341); // чим, на що. Опускаючись додолу, спиратися на що-небудь. Рінь сипалася з-під її ніг, вона сковзалась, припадала на руки, але вставала і все бігла й бігла до невеличкої западини під скелястою стіною (Гжицький, Опришки, 1962, 74); Раптом звідкись узявся фотокореспондент. Припав на коліно, націлився апаратом на Надю і клацнув (Ткач, Плем’я.., 1961, 135); // Летячи, спускатися на землю. Барвисті метелики витанцьовували, то підлітаючи вгору, то припадаючи до землі (Кочура, Родина.., 1962, 72); Потім майже припадаючи до землі, направився [літак] до села і зник за хатами, пішов на посадку (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 424); // Опадати, осідати додолу. [Варвара:] Поскручувалося листячко в трубку, прижовкло до землі хилиться, припадає (Вол., Зол. артезіани, 1949, 47); Ще за сонця, як по улицях гнали череди, над містечком густою хмарою стала курна темрява, а як курява припала, в темному наметі над землею на варті стояв уже білий місяць (Вас., І, 1959, 210); // Стелитися низько над землею (про туман, дим). З лісу крадькома, щільно припадаючи до землі, виповзав туман (Руд., Остання шабля, 1959, 13); Дим з папіроси вився і припадав до землі (Ю. Янов., І, 1958, 138).
2. Нахилятися додолу, пригинатися. Маковейчик припадає майже до землі і котиться по ній клубочком і кабель біжить у нього в руках, боляче обшурхуючи пальці (Гончар, III, 1959, 57); Він не співав пісень, не роздивлявся навкруги, нахилявся й нахилявся до керма велосипеда, припадав нижче й нижче і крутив педалі міцними жилавими ногами (Загреб., Європа. Захід, 1961, 262); Ковил припав до землі й побіг, і здавалося, що його сиве волосся розчісує невидимий гребінець (Тулуб, В степу.., 1964, 127); // Пригинатися від вітру або згасати (про полум’я). В далині, то припадаючи до землі то підводячись вгору, заметлялась червона завіса [полум’я] (Стельмах, II, 1962, 394); // чим. Нахиляти вниз що-небудь. Владислав Павлович припав обличчям до стола. Тільки б його не впізнали! (Дмит., Обпалені.., 1962, 68); Побожний гостю! Припади чолом, З душі зринає радісний псалом, Хоча від сліз і туманіють вії (Зеров, Вибр., 1966, 415); * Образно. Зоряне небо низько припадало чорним оксамитовим лоном до мовчазної тайги (Донч., II, 1956, 41).
Припада́ти до ніг — те саме, що Ки́датися (ки́нутися, па́дати, упа́сти) в но́ги (до ніг) (див. нога). Я припадала до ніг, голосила, Все сподівалась катів ублагати. Бачу гвинтівки підводять солдати (Воронько, Драгі.., 1959, 33); Припада́ти на но́гу — злегка кульгати. Покоївка подавала їй руку, і ми дивились, як вона сунулась вздовж столу, припадаючи на ліву ногу (Коцюб., II, 1955, 251); Припадаючи на покалічену ногу, побрів Ярема слідом за людьми (Кочура, Зол. грамота, 1960, 525); Припа́дати на пере́дні (за́дні) но́ги (про тварин) — пригинати ноги під час ходьби. Кінь хропе і припадає на задні ноги стримуючи воза (Донч., Пісня.., 1947, 22); Лінивий старий пес чвалав за ним слідом, куняючи і припадаючи на передні ноги (Рибак, Помилка.., 1956, 12).
3. Притулятися до чого-небудь, пригортатися до когось. Кассандра.. втікає в храм, там, вона припадає до Палладіона, щільно обіймаючи статую (Л. Укр., II, 1951, 324); — Повзти швидко! Припадати до землі кожною точкою свого тіла! (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 75); —Хіба ж мені, безталанній сироті, судилося припадати до грудей милого, чути на своїх устах гарячі поцілунки? (Л. Янов., І, 1959, 33); І припала палко ти до мене, І замовкло в поцілунку слово (Рильський, II, 1960, 56); Тіна припала вухом до ясеневого стовбура (Мушк., День.., 1967, 25); // тільки док. Принишкнути. З хати вийшов батько. Катря припала за вербою (Вовчок, І, 1955, 92); // Приставати до чого-небудь. Пригнічений сніг міцно припав до землі, гладенький, покірний (Коцюб., II, 1955, 184); Сорочина.. припала до тіла, Я би-м тебе, легінику, любити хотіла (Коломийки, 1969, 128); // Ударятися злегка об що-небудь, доторкатися до чогось. Чайка з криком летіла.., припадала до щогл (Скл., Святослав, 1959, 328); Блукає хмарка молода, Не розтає у синім небі, До хвилі чайка припада, Крилом зрізає білий гребінь (Шер., Дружбою.., 1954, 16); Вітрець припадав до обличчя (Швець, Кроки.., 1962, 96); // Притуляючись, чіплятися за що-небудь. Припали голі діти до спідниці, тоненький пальчик ссе собі маля (Голов., Поезії, 1955, 73); // перен. Приєднуватися до чого-небудь. До дядькового низького заспіву припав тенор Федоренка і пішов, пішов понад хатою, понад селом (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 183).
4. Приглядаючись, дослухаючись, говорячи що-небудь, прихилятися, приближатися до когось, чогось. Пильно припадає до колиски мати (Граб., І, 1959, 288); Андрій, напівсонний, пригнічений нелюдською втомою, час від часу припадав до зорової щілини (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 26); — Нарядилася [попадя], а їсти, кажуть, нічого, — припавши до Рубчихи, промовила секретариха з суду (Мирний, III, 1954, 192); Роман, припавши до відчиненого вікна, жадібно вбирав натруджені, як і їхні руки, слова дядьків і терпкуватий осінній повів землі, що й зараз дихала жадобою життя (Стельмах, І, 1962, 608); // перен. Звертатися з запалом до кого-небудь. А до вчителя, соромлячись, схлипуючи і тремтячи, припадає Василина: — Ой спасибі вам, Степане Васильовичу (Стельмах, І, 1962, 584); Палажка як побачила [черкасин], так і припала: — Тату, це мені на керсетку!.. (Вишня, І, 1956, 79); // рідко. Діставатися, добиратися куди-небудь. Город Сороку у неділю рано.. взяв [Хмельницький], На ринку обід пообідав, К полудній годині до города Січави припав (Укр.. думи.., 1955, 121).
◊ О́чі припа́ли до кого — чого — пильний погляд зупинився на кому-, чому-небудь. Костя знову сміється, а очі несамохіть так і припали до Христі (Головко, II, 1957, 97); Припада́ти (припа́сти) до о́ка кому — те саме, що Впада́ти (впа́сти) в о́ко(в о́чі, у ві́чі) (див. впада́ти1). Я ніби ненавмисне зайшов на Хомашине поле, і щось мені до ока припав високий полукіпок (Чорн., Визвол. земля, 1959, 68); Припа́сти очи́ма (о́ком, по́глядом) до кого — чого: а) наблизити очі, око до чого-небудь. Я поспішно взяв двері на засув, звів на бойову пістолет і припав оком до щілини (Збан., Ліс. красуня, 1955, 23); б) почати пильно дивитися на кого-, що-небудь. Він припав очима до зблідлого дорогого обличчя (Багмут, Опов., 1959, 25); Перевів [Сахновський] на Наталку погляд.. — трохи литка виглядає в ажурній панчішці, — припав до неї поглядом (Головко, II, 1957, 63).
5. до чого. Їсти або пити що-небудь не відриваючись. Балика не раз сходив з коня і припадав до їх [струмків] крижаного струміння, повного сонячних іскор (Тулуб, Людолови, І, 1957, 42); Грицько вже роззявив рота та й хотів припасти до бублика своїми білими зубами, але зупинивсь (Гр., Без хліба, 1958, 43); Він [собака] проліз повз Микитині ноги й озираючись та оглядаючись, увесь тремтячи з голоду та жаху, припав до помий (Л. Янов., І, 1959, 316); * Образно. Російські, українські, білоруські поети й прозаїки раз у раз припадають устами до живодайного джерела високої поезії «Слова» (Рильський, III, 1956, 362); * У порівн. Коли ж якийсь час не був [начальник проходки] під землею, то почував себе кволим, а опускався знову — мов до цілющого джерела припадав (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 57); // Притуляючись до чого-небудь ротом, пити або смоктати. Біленьке лоша солодко припадало до вим’я великоокої матері (Стельмах, Правда.., 1961, 449); Уклонімося хліборобу: Він вертається з поля пізно, Сорочину скидає мокру, Припада до відра з водою… (Мур., Осінні сурми, 1964, 26); Нові корчі вхопили його [хворого], і він забився в матері на руках.. Дід кинувся до його з водою. Почав затихати, припав устами до кухля (Гр., II, 1963, 490).
◊ Припада́ти (припа́сти) до горі́лки (ча́рки): а) пити горілку пожадливо, не знаючи міри. [Забуга:] Не пий, годі… Припав до горілки, як свиня до браги. Нам же таке діло треба робити (Мокр., П’єси, 1959. 56); б) (тільки недок.) виявляти пристрасть до горілки; пиячити. — Він богобоящий і письменний, не дуже припадає до чарки. Він буде судити не за могоричі, а буде судити по правді (Н.-Лев., VI, 1966, 401); І почав був Андрій-столяр до горілки припадати — заливав нею свої образи (Крот., Сини.., 1948, 18).
6. до чого. Братися за що-небудь, перев. із запалом, старанністю. [Храпко:] До науки не придалася [Дунька]; з самого малу до неї не припадала (Мирний, V, 1955, 121); Мати, коли я, забувши все на світі, припадав до роздобутої книги, не раз гримала на мене (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 38); Веслярі знову припали до своєї роботи, важко погойдуючись у такт, на спинах випиналися худі лопатки (Кучер, Голод, 1961, 223).
7. тільки недок., до кого, коло кого. Турбуватися, піклуватися про кого-небудь; упадати. Кайдашиха припадала коло свого онука, неначе коло своєї дитини (Н.-Лев., II, 1956, 294); Ковалиха ніби щось почула матернім серцем, припадала до нього, як до сина: «Та й поснідав би, чим натщесерце йти, а чи мо боїться об’їсти?» (Головко, II, 1957, 181); // також перед ким. Домагатися чиєїсь прихильності, запобігати ласки в когось. — Правда, лисам [лисячим шубам], покритим гранатовим сукном, більше.. шапкують, перед опаратом [апаратом] церковним більше припадають, та що тото значить! Усе про людське око! (Фр., III, 1950, 196); // також за ким. Залицятися до кого-небудь. Помічаю я, що Чайченко став більше до Катрі припадати: то було поперед вона його шука-шука, поки-то він уявиться, а то вже сам він її очима назорить між дівчатами і вмисне тоді до неї горнеться (Вовчок, І, 1955, 206); Текля — ставна, русява, кароока, Галя — збита, кругловида, чорнобрива — обидві привабні — лихо знає за ким і припадати (Горд., Дівчина.., 1954, 21); Почав я коло Наді щільніше припадати, почав їй віршовані записочки підкидати (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 28).
8. кому, чому. Те саме, що ли́чити. На голові коробка велика (їй, бачте, до лиця припадає. У нас багато молодиць покидали коробки, а Тодоська носить) (Дн. Чайка, Тв., 1960, 81); Зараз було видно, що це не нашого пера пташка. Не та в неї хода, не та й постать, да й українська одежа якось їй не припадала. А гарна, чорноброва була пані (П. Куліш, Вибр., 1969, 122); Нехай тяжко голова болить, а таки дорослій дівчині плакати такими ревними сльозами не припада (Вовчок, VI, 1956, 320); Рука невидимої особи обнімала її стан. Дозя не злякалася, не закричала, не виривалась, щоб утекти, як припадало б вірній жоні (Фр., VIII, 1952, 284); // Стосуватися кого-, чого-небудь. Дорогою все йому співалась у голові пісня, що колись Юрко співав. Якраз вона припадала тепер до Мар’янки (П. Куліш, Вибр., 1969, 303); // у сполуч. із сл. пара. Підходити одне одному. Ніхто їм на дорозі не стояв, ніхто і не позавидував, бо пара як раз припала (Барв., Опов.., 1902, 135).
◊ Припада́ти (припа́сти) до вподо́би див. уподо́ба; Припада́ти (припа́сти) до душі́ див. душа́; Припада́ти (припа́сти) до ми́слі див. мисль; Припада́ти (припа́сти) до се́рця див. се́рце; Припада́ти (припа́сти) до смаку́ див. смак; Рік на рік (день на день і т. ін.) не припада́є — рік (день і т. ін.) не схожий у чомусь на інший рік (день і т. ін.). У поезії рік на рік не припадає. Однак поети ніколи не полишали нас без справжньої поезії (Рад. літ-во, 3, 1971, 13).
9. Бути розташованим, міститися у якому-небудь просторовому відношенні щодо чогось. Од полудня, вниз по Дніпру, піднімається над Шевченковою горою найвища гора.. Самий крутий бік цієї гори, увесь вкритий лісом, припадає якраз проти води (Н.-Лев., II, 1956, 385); // у сполуч. із сл. наголос. Мати місце в певній частині слова, такту мелодії. Якщо наголос припадає на перший склад, то після наголошених складів перший завжди коротший від другого (Сучасна укр. літ. м., І, 1969, 128); Найсильніший наголос припадає завжди на першу ритмічну вартість, на першу долю такту (Осн.. диригув., 1960, 8); // Мати місце в певний час; збігатися з певним часом. Діяльність Остапа Вересая припадає на 50-і роки минулого століття (Тич., III, 1957, 154); В нашій країні до 1700 року Новий рік припадав на 1 вересня (Наука.., 12, 1962, 28); // Збігатися в часі. Було це (мітинг], як зараз пам’ятаю, зразу після громадянської війни. Саме в той рік, коли великдень і Перше травня припали в один день (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 115); // Бути у якомусь кількісному відношенні щодо чого-небудь. В цілому припадає на роботу щонайбільше 4-5 (а частіше 3) години на день, — се ж небагато? (Л. Укр., V, 1956, 339); В період масового цвітіння [гречки] на кожний гектар посівів припадало по 4-5 вуликів (Рад. Укр., 16.IX 1961, 3).
10. Діставатися на чиюсь долю, ставати чиєюсь власністю. На підставі формального акту, все, що мав Гордій, припадало Ганні (Гр., II, 1963, 159); Він був менший син у батька, і все батьківське добро, по українському звичаю, припадало меншому синові (Н.-Лев., II, 1956, 345); Всі троє примостились десь під парканом і поділились ласощами. Гаврилкові, звичайно, припало найбільш (Коцюб., І, 1955, 132); — Скільки ж на тебе припало [грішми]? — спитав один козак, якому аж дух захопило від розповіді Нікітіна. — А нічогісінько не припало (Панч, Гомон. Україна, 1954, 313); // тільки недок. Належати кому-небудь. Не забувала [Войцехова] як опікунка сиріт щомісяця зголошуватися до каси по пенсію, що на них припадала (Фр., VI, 1951, 167); В господі Присташів іще вчора запримітили, що нема Захара, та великої ваги цьому не надали: грошей він не перебрав, навпаки, — ще йому дещо припадало (Крим., Вибр., 1965, 421); // Внаслідок яких-небудь обставин діставатися комусь випадково; випадати. Осколки дріботять та риють землю довкола… На щастя, на Дем’янову спину не припадає жодного (Смолич, Мир.., 1958, 154); По обох боках коридора тягнулися триповерхові дерев’яні нари, розділені вузькими проходами. Тамарі припало верхнє місце, аж під дахом (Хижняк, Тамара, 1959, 174); // Внаслідок певних обставин бути змушеним виконувати що-небудь. Стефан був підпаском біля панської отари, і йому холодної ночі припала черга пильнувати багаття (Чорн., Пісні.., 1958, 20); Йому, як найстарішому в оселищі, припала честь розпочати свято обжинок (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 518); // безос. Доводитися робити що-небудь. Припадає світ за очі йти (Номис, 1864, № 4080); Зрештою, що значить для солдата п’ятдесят кілометрів, коли вже стільки припадало попоходити за час війни! (Гур., Друзі.., 1959, 19); // безос. Внаслідок певних обставин бути змушеним переживати, терпіти що-небудь. Повінчалась вона з милим, В щасті думала прожить За своїм жіночим ділом, А припало — потужить (Граб., І, 1959, 505); // безос. Одержувати покарання за що-небудь. Кому, кому, а куцому припаде! (Укр.. присл.., 1955, 269); // розм. Те саме, що трапля́тися 1. Як чого не скінчить у тиждень, що вже казала собі скінчити, то не йметься й до церкви — така! Та й цього припадало дуже порідку (Вовчок, VI, 1956 221).
Де припа́ло — де прийшлося, будь-де. Наоколо містились, де припало, вовхурянці (Стор., І, 1957, 399); Цілу ніч шлявся [Нечипір], та так, де припало, там і валяється (Кв.-Осн., II, 1956, 118); Як припа́ло — будь-як. — В походах і на війні запорожці одягались як припало, бо не мали з собою ні возів, ні ридванів, а все, що треба, в’ючили на коней (Стор., І, 1957, 264).
11. Покриватися чим-небудь з поверхні. Колись, за молодості, він [двигун] крутив і млинки крупорушки.. А зараз паровик зветшав, і все те припадає борошняним порохом (Мушк., День.., 1967, 19); Тоня, звеселівши, розповіла, як юні історики просили сьогодні цю тронку для шкільного музею, а вона не дала. — І вірно. Чого їй там пилюкою припадати. Тронка простір любить (Гончар, Тронка, 1963, 327); Трава припала росою (Н.-Лев., III, 1956, 314); Замерзло поле скрізь, рілля, стерня, трава Сніжечком біленьким припала (Греб., І. 1957, 73); // Утворюватися на поверхні чого-небудь. Ноги [у діда] тремтіли, серце знесилювалося, губи припадали смагою (Л. Янов., І, 1959, 302); Навкруги, в сусідніх ланках, соковиті зелені буряки вбирали очі, а в її ланці й дивитись було ні на що: гичка немічна, спотворена попелицею, припала якоюсь жовтизною (Вол., Дні.., 1958, 184); * Образно. Не докоряй мені на самоті, Що в мене серце попелом припало, Що в мене ласки і уваги мало (Мал., Полудень.., 1960, 100).
◊ На́че (мов, як і т. ін.) пи́лом (земле́ю) припада́ти (припа́сти) — набувати сірого кольору, темнішати. Ніс йому загострився, обличчя мов пилом припало, сам трясеться, худий (Л. Укр., IV, 1954, 245); Пролежав він тиждень, навіть не стогнав, а лице в його стало ніби припадати землею (Н.-Лев., II, 1956, 188); Пи́лом припада́ти (припа́сти) див. пил.
12. тільки док., безос., з інфін., чого і без додатка. Дуже захотітися чого-небудь; закортіти. — Та одчепись ік нечистій матері. Оце припало тобі цілуватись! (Н.-Лев., II, 1956, 369); Усміхнулась горда мати да й каже: — Ну, козаче, коли вже тобі так пильно припало, то от тобі уся історія. Леся моя родилась у чудну планету (П. Куліш, Вибр., 1969, 67); — Розкажіть-бо, тепер, діду. — Оце тобі як припало (Мирний, 1. 1954, 181).
Припа́ла охо́та — з’явилося бажання, захотілося. Гнат став на ноги, зробивсь хазяїном. Звідкись припала охота до праці, десь узялись нові сили, енергія (Коцюб., І, 1955, 70); А коли вже тобі припала така охота читати, то підожди — я тобі дам іншу книжку (Вас., Вибр., 1954, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 696.