ПРИ́МІТКА, и, ж., діал. Прикмета. У нас примітка така: вгадуєш, як сонце заходить, — коли червоно — буде вітер (Сл. Гр.); Подивиться [баба], які примітки на небі: чи ясні зірки — то то вже на мороз; чи торгають — то на вітер; чи з вухами місяць — то вже на люту зиму (Дн. Чайка, Тв., 1960, 28).

◊ Бра́ти (взя́ти) в при́мітку — помічати. Співає пташка, і ніхто Не взяв її в примітку! (Кост., І, 1967, 60); [Бу́ти] в при́мітку кому — те саме, що Бу́ти в примі́ту (див. примі́та). Устане ясне сонце і зайде, і знову устане, а Прісьці і не в примітку (Сл. Гр.); Христя придивилася. Знайома хода, одежа трохи в примітку, а парубок наче незнайомий (Мирний, III, 1954, 112).

ПРИМІ́ТКА, и, ж.

1. Короткий запис, що є поясненням до якогось тексту. Я хочу сказати про один прийом, який гостро й категорично засуджує К. І. Чуковський: примітки в самому тексті (Рильський, III, 1956, 114); Переклад як переклад, але всіх обурили примітки до тексту (Кол., Терен.., 1959, 344).

2. Додаток до якого-небудь твору, що містить у собі пояснення до нього або відомості про його автора. Прикро вдарили нас у Вашій примітці до статті, Лук[іяновича] слова про те, що Драгоманов «смертельно хорий» (Л. Укр., V, 1956, 177); Знаючи, що тогочасний російський читач з творчістю Франка був майже не знайомий, Грабовський у примітці до перекладу подає стислу характеристику життя і творчості письменника (Літ. Укр., 20.V 1966, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 675.