ПРИМІ́РНИК, а, ч. Одиничний предмет з ряду тотожних, однорідних; екземпляр (перев. про якийсь друкований або рукописний текст). Писав я Луцькому, щоб мені вислав сюди 5-6 примірників моєї книжки «З глибини» (Коцюб., III, 1956, 330); — Ювілейний номер!.. — В’юнкий хлопчак вимахував у повітрі кількома примірниками бажаного номера (Вас., І, 1959, 365); Наша перша ланка встигла випустити стінну газету в двох примірниках (Донч., V, 1957, 212).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 672.