ПРИМО́ЩУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИМОСТИ́ТИ, ощу́, о́стиш, док., перех., розм.

1. Класти або ставити що-небудь десь; приміщати. — Василю! — озвалась Лесиха до сина. — Може б ти примостив старе колесо десь там на даху?.. (Козл., Весн. шум, 1952, 94); Уляна внесла з кухні ще дві табуретки і примостила край столу (Кучер, Трудна любов, 1960, 170); // Садовити, класти кого-небудь десь. — Примости мене коло озерця, аби я міг воду дістати, а сама йди, розглянь, — згоджувався Остап (Коцюб., І, 1955, 360); Солдат примостив Анрі-Жака на ослінчику, що стояв посеред двору, і хутко помчав до регулювальниці, звідки йому почулися сигнали автомашини (Ю. Янов., II, 1954, 53).

2. Влаштовувати кого-небудь на ніч або для тимчасового перебування. [Хома:] Умилосердьсь-бо, любая бабусе, ..Де тільки зможеш, там нас примости (Кроп., V, 1959, 260); Яким примостив безпечно коні та й зачав оглядатися за війтом (Кобр., Вибр., 1954, 62).

3. Приставляти належно що-небудь до чогось; приладновувати. Йому подавали дошки, а він примощував їх вздовж і поперек навколо купола, скріплюючи залізними скобами (Юхвід, Оля, 1959, 69); — Ти ніж як-небудь примости до виразки, щоб лежав, та й не руш, — сказав дід (Мирний, І, 1954, 179).

4. Встановлювати що-небудь відповідно до потреб використання. Маланка примощує зручніш прядку і починає прясти (Ю. Янов., IV, 1959, 17); Спритно осідлав він молодого верблюда, примостив сідло і поклав на нього Жайсака (Тулуб, В степу.., 1964, 40); Звів з ума, як душогуб, Самогон Параску: Примостила баба куб, Стала гріть закваску (С. Ол., Карась.., 1961, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 681.