ПРИМОВКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИМО́ВКНУТИ, ну, неш, док.

1. Переставати говорити, співати, кричати і т. ін. на якийсь час. Щойно примовкала Надійка, вона відразу ж підтримувала, її: — Правильно! З нашого Ігоря гнуздечки ні на секунду не знімайте (Шовк., Людина.., 1962, 232); Коли.. підходив лікар Заброда, моряки примовкали і одразу переводили розмову на щось інше (Кучер, Голод, 1961, 428); Всі примовкли за столом, почуваючи себе дуже незручно (Тют., Вир, 1964, 225); Кобзарі раптово примовкли, обірвали спів (Ле, Хмельницький, І, 1957, 5); // Переставати видавати звуки; притихати. Німці [фашисти] прикривали свій ганебний наступ нашим населенням. Діди, жінки, діти. Їх гнали німці перед собою. Примовкали наші кулемети (Довж., III, 1960, 344); Все живе затихло, примовкло, тільки сови та пугачі літали над головами Кобзи і Марка (Стор., І, 1957, 341); Примовкли на площі машини, В депо завертає трамвай (Мур., Ідуть.., 1951, 17); // Переставати обговорювати що-небудь. Ставити сеї злощасної драми видимо не прийдеться, бо щось уже всі примовкли про неї (Л. Укр., V, 1956, 239); Чадак примовк у чеканні: заберуть чи не заберуть урожай (Ле, Міжгір’я, 1953, 85); // перен. Переставати рухатися від припинення вітру (про віти дерев, річку, море і т. ін.), від морозу (про річку). Примовкла гомінка ріка (Вітч., 10, 1963, 135).

2. перен. Втрачати бадьорість, жвавість, життєрадісність, ставати пригніченим. Настя з кожним днем примовкала та притихала (Вовчок, Вибр., 1937, 96); — Щось із рік кріпився мій старий. Півником усе сокотав біля баби, а то з якогось часу похнюпив голову, примовк, занепав духом (Збан., Єдина, 1959, 130); // Переставати активно діяти. Німецький лівий фланг, що наступав, намагаючись оточити розвідників, одразу зламався й примовк (Кучер, Голод, 1961, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 678.