ПРИМО́ВКА, и, ж. Жартівливий, перев. римований вислів, що вставляється в розмову відповідно до ситуації або у відповідний текст. Рубець розказував нешвидко, з примовками, з приказками, як завжди розказують повітові полупанки (Мирний, III, 1954, 268); Він ще й досі ходив виструнчений, весь час сипав військовими примовками (Збан., Переджнив’я, 1955, 94); Згадала примовку: іди, ринде, деінде: там тебе люде не знатимуть і риндою не зватимуть… (Барв., Опов.., 1902, 366); // Узвичаєна фраза, пісенька, вірш, що проказується під час певної дії, гри. Треба з сією примовкою оббігти голому уночі грядки (Номис, 1864, № 259); Йому пригадалася одна весела примовка, яку він знав ще в дитинстві, і став повторювати її в такт помахам коси… : Косарики плужки кують, Косарики плужки кують… (Тют., Вир, 1964, 252); // Часто повторювана ким-небудь фраза. Наші голови він [капітан] постійно будив мислями. «Думайте, матроси, думайте!» — це була його улюблена примовка (Вол., Дні.., 1958, 86); — Ать, бись мі, лайдак, — тепер уже на себе вилаявся Семен примовкою Заруцького (Ле, Хмельницький, І, 1957, 100); Замолоду працював Мирон Рубчак на залізниці, керуючись своєю улюбленою примовкою: «Як усі, так і я» (Жур., Вечір.., 1958, 207); // Те саме, що при́казка. — Чоловік шукає, де ліпше, а риба — де глибше? — Ні, ця примовка тут непридатна (Собко, Нам спокій.., 1959, 23); — Скопай мілко, посій рідко, то вродить дідько. Чи не так, жінко добра? — Цю примовку і я знаю (Стельмах, II, 1962, 270).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 678.