ПРИМИ́РЛИВО. Присл. до прими́рливий 2. — Ну, годі вже, годі, — примирливо обізвався Гаврило, намагаючись загасити сімейну сварку (Тют., Вир, 1964, 238); Данило примирливо посміхнувся (Панч, Синів.., 1959, 8); Тепер, коли Ліна теж працювала, Павло сприймав домашні безпорядки і невправку дружини примирливо (Хор., Місто.., 1962, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 671.