ПРИМА́РИТИСЯ, рюся, ришся, док.

1. З’явитися уві сні, в маренні. Дід церковний часом, Як примариться у сні, Розпочне клепати разом Об залізо на стіні! (Граб., І, 1959, 319); — Іваночку! — кричали на березі його батько й мати.. Тоді, зібравши останні сили, він виринув з воронки на поверхню й закричав: — Я тут! Живу-у!.. — Молодець! Оце я розумію, оце боєць! Під хлороформом, з-під ножа подає сигнали! — казав хірург, обробляючи пораненого Орлюка, якому все це примарилось (Довж., І, 1958, 306); — Мабуть, уві сні що-небудь примарилось, — подумала вона і, одвернувшись до стіни, заснула (Шиян, Гроза.., 1956, 331).

2. З’явитися в уяві, здатися, привидітися. І чи то примарилось Добрині, чи, може, так і було, але здалося, йому, що Малуша витирає на обличчі сльози (Скл., Святослав, 1959, 112); Мов крилом, майнуло наді мною, і здалось, примарилось мені, наче ти печальною ходою десь пройшла у білому вбранні (Сос., І, 1957, 217); Якийсь час дивився [Каргат] на журнал, не розуміючи, чи справді то його формула, чи це йому примарилось (Шовк., Інженери, 1956, 286).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 666.