Про УКРЛІТ.ORG

прилягати

ПРИЛЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИЛЯГТИ́, я́жу, я́жеш, док.

1. Лягати на короткий час. Все йому хотілось пурнути з головою; і він то присідав, то прилягав, допитуючись в матері — чи видно його голову (Мирний, III, 1954, 107); На луках косарі склали коси, лежать на сіні і чекають виплати заробітку. Робітники прилягли відпочити (Чорн., Визволення, 1949, 93); Володимир залишився сам. Він тільки на мить приліг, солодко потягнувся, уявивши собі, який веселий буде вечір, і несподівано заснув (Собко, Стадіон, 1954, 239); // Приймати напівлежаче положення. Махнівська прилягла, обпершись ліктем об круглі подушки на одній софі, а Надя Мурашкова на другій (Н.-Лев., V, 1966, 107); От прилягли олімпійці. Приносить тоді господиня Стіл (Зеров, Вибр., 1966, 326); // на що, на чому. Прихилятися до кого-, чого-небудь, класти голову на щось. Він і приліг до сестриці на коліна.. і заснув (Кв.-Осн., II, 1956, 195); Василь приліг на книжці і заснув кріпким сном (Мирний, IV, 1955, 80); // над ким — чим, до кого — чого. Пригинатися до кого-, чого-небудь. Уже шаблюкою махає [Турн], Коневі к шиї прилягає, Хитрить, як ловить кіт шпака (Котл., І, 1952, 258); — Цить, цить, голубонько мій!промовила вона, прилягаючи над дитиною і цілуючи його у гарячу щічку (Мирний, І, 1954, 309).

Аж приляга́в (прилі́г і т. ін.) [з ре́готу]; Так і приляга́в (прилі́г і т. ін) [з ре́готу] — дуже сильно сміявся (засміявся і т. ін.). Слухачі вибухнули голосним сміхом. Іван цього не любить. — Та чо смієтеся, дурні? Хлопці аж прилягали (Ірчан, II, 1958, 76); Народ так і приліг з реготу. Йосипенко з блідого став, як жар, червоний (Мирний, IV, 1955, 190).

2. Хилитися додолу від своєї ваги або від вітру, зливи, граду; полягати (про рослини). Страшенна буря зразу заревла… Дуб стрепенувсь, загув, аж листя розліталось; Лозина бідненька на землю прилягла (Гл., Вибр., 1951, 149); Зерно набралося водою, обважнів колос, приліг до землі (Горд., Дівчина.., 1954, 151); Десь тільки о полудні повійнув вітрець. Зашепотілися осокори, ожили лози, ще нижче прилягла до гарячої землі трава (Збан., Курил. о-ви, 1963, 64); // у сполуч. із сл. туман. Стелитися над землею. Туман, мамцю, туман прилягає (Сл. Гр.).

3. Притулятися до кого-, чого-небудь. Матка сідає на підмурок монумента. З одного й другого боку низками, голова до голови, прилягають панни (Вас., III, 1960, 491); Посивілий слідопит Прилягає теплим ухом, Щоб почути шум далекий, До ласкавої землі (Рильський, І, 1956, 60); Грудьми й обличчям він приліг до костьольного муру (Фр., VI, 1951, 157); * Образно. Любив колись щиро та вірно, а йому зрада стала несподівана, — і вже повік нещасливий він житиме; кохають інші — та до інших серце вже не приляже (Вовчок, І, 1955, 203).

Прилягти́ до се́рця кому — сподобатися. Гулянки на вулиці не прилягли йому до серця, бо дикі, п’яні витівки були противні його тихій вдачі (Дн. Чайка, Тв., 1960, 124); Прилягти́ [ці́лим] се́рцем до кого — відчувати велику прихильність, любов до кого-небудь. Мати, котра цілим серцем прилягла до нього, старалася влити в нього весь скарб тих шляхетсько-польських понять, поглядів і традицій, котрих сама винесла з свого батьківського дому (Фр., III, 1950, 339); Коли стали за ними [студентами] полювати урядники, поліція та всякі хапуни, селяни ще більше серцем прилягли до цих весняних вістунів (Дн. Чайка, Тв., 1960, 124).

4. Приставати до чого-небудь. Чорна тенетка, де-не-де полатана, де-не-де у розпірках, теліпалася, ніде не прилягаючи до схудлого тіла [діда] (Л. Янов., І, 1959, 301); Вітер задував у неї [юрту] з усіх боків: і крізь ветху повсть, і крізь тундук, і тому, що вхідна запона погано прилягала до одвірків (Тулуб, В степу.., 1964, 8).

5. тільки недок., до чого. Бути розташованим, міститися поряд з чим-небудь. Ту ж частину, яка прилягає до Дністра, називають Наддністрянщиною (Цюпа, Україна.., 1960, 243); На широкому майдані, що прилягає до великого будинку сільської управи, зібралося все село (Кол., На фронті… 1959, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 663.

вгору