ПРИЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИЛИ́ТИ, ллю́, ллє́ш, док.

1. неперех. Підступати потоком (про щось рідке). Очі стулялися. І вже почало снить і марить [снитися й маритися], що бистра річка.. в очі лиснула, приливає усе ближче та ближче (Вовчок, І, 1955, 345); // Прибувати відчутно у якусь частину тіла (про кров). Від.. сорому кров приливала [Катерині] в обличчя (Чорн., Визвол. земля, 1959, 198); Матрос поклав кілька сухих полін і став роздмухувати вогонь. Від натуги кров прилила до голови, ..все кругом закрутилося (Трубл., І, 1955, 163); // безос. Прилило мені до лиця, думала — згорю (Барв., Опов.., 1902, 255); // перен. Виявлятися з більшою силою (про енергію, світло). Світ усе більше приливає (Мирний, І, 1954, 311); // у сполуч. із сл. в голову, до серця, перен. З’являтися (про почуття). Сором, досада, злість — усе разом прилило в його голову, мутило його кров, гамселило в висках (Мирний, II, 1954, 274).

2. перех. Поливати що-небудь чимсь. Він мерщій наклав собі повну тарілку вареників, прилив зверху маслом (Мирний, IV, 1955, 365); * Образно. Стара мати говорить, слізьми слова свої приливаючи, до невістки: — От люди лихі! От недобрі, Марусечко! (Вовчок, І, 1955, 360); // у сполуч. із сл. вогонь. Заливаючи, гасити. От він візьме та й приллє водою огонь (Сл. Гр.).

◊ Прилива́ти (прили́ти) доро́гу (дорі́женьку і т. ін.) — випивати, проводжаючи кого-небудь у дорогу. — Приливайте доріженьку, Щоб не курилася; Розважайте рідну неньку, Щоб не журилася! (Укр.. лір. пісні, 1958, 273); Коли гості сідали до машин, всі обступили їх із чарками, щоб дорогу прилити, хай не курить (Ю. Янов., Мир, 1956, 58).

3. перех., рідко. Доливати що-небудь до чогось. * Образно. Він слухає [розмову на ярмарку]… До свого горя приливає ще людське; троюдить своє гаряче серце (Мирний, І, 1949, 394).

4. перех, , спец. Приєднувати метал до металу литтям.

ПРИЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. 1. перех. Пити що-небудь час від часу. Один був порок за панотцем, — як казав часом і батько, — горілочку любив.. Розказує та все припиває чарочкою (Мирний, І, 1954, 215); Шумейко, міцний дід років 60-ти, майструє за столом модель парусного судна, припиваючи час від часу чорну каву (Коч., II, 1956, 537).

2. неперех., до кого. Пити за чиєсь здоров’я, звертатися з тостом до кого-небудь. П’є Ангус зрушений за ним, В душі ласкавши мару; І все покрилось голосним: «3а тебе, наш Оскаре!».. — «Та що ж Аллан з другими враз Не припива до мене» (Граб., I, 1959, 419).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 656.