ПРИКРА́СА, и, ж.
1. Те, що оздоблює або служить для оздоблення чого-небудь; оздоба. Під стіною стояло високе залізне, з блискучими мідяними прикрасами ліжко з горою перин і подушок (Вільде, Сестри.., 1958, 420); Біля однієї з секцій на першому поверсі Центрального універмагу особливо багато покупців: тут продають ялинкові прикраси (Веч. Київ, 22.XI 1966, 1); Орнамент (що дослівно означає — прикраса, оздоблення), як відомо, у прикладних мистецтвах є суттєвим елементом художнього образу (Нар. тв. та етн., І, 1965, 35); * Образно. Я пам’ятаю, як я здивувався Нечуваній, високій простоті. Він [М. Кропивницький] одкидав прикраси золоті, Щоб діамант, як сонце, сам пишався (Рильський, II, 1960, 154); // Предмет, що служить доповненням до одягу, признач. для прикрашання. [Xуса:] Прикраси в тебе є? [Йоганна:] Нема нічого (Л. Укр., III, 1952, 167); В пізньопалеолітичний період з’являються прикраси у вигляді різноманітних підвісок з бивня мамонта, просвердлених зубів тварин, морських черепашок і т. п. (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 21); Ловкенько квіточка, з тоненької шкіри. Такі прикраси жінки чіпляють до платтів і до капелюшків (Хижняк, Тамара, 1959, 61); * Образно. Ліс тихо шелестів, спроквола струшуючи з себе золоті прикраси осені (Руд., Остання шабля, 1959, 556).
2. Те, що своєю присутністю додає краси чому-небудь. Радісною червоною плямою де-не-де майне тут дикий мак — єдина прикраса цих гірських уступів (Донч., II, 1956, 276); Слід би й тепер озеленювати вулиці наших міст і сіл липами. Це — і прикраса, і затінок, і волога, і медонос (Літ. Укр., 19.І 1965, 1); В скромно обставленій, але просторій вітальні генеральського дому головною прикрасою був великий рояль Ебергардта і кілька пишних фінікових пальм та фікусів (Тулуб, В степу.., 1964, 133); // Те, що прикрашає чиєсь життя, перебування де-небудь. Складачі ті [пісень народних] — переважно женщини [жінки], у котрих любов — найбільші святощі, єдина прикраса бідного, а так часто і безсердечно потоптаного.. життя (Фр., XVI, 1955, 91); // Те, що додається до правди з метою прикрашення дійсності. — Розповідайте, — буркнув він. — Все! Докладно! І, будь ласка, без прикрас (Тулуб, Людолови, II, 1957, 225); Сто пісень за день переспівали, Все життя згадали без прикрас (Гірник, Сонце.., 1958, 24); Суворістю реалістичного письма, відсутністю будь-яких прикрас, нещадною правдивістю малюнка нагадує Франко двох улюблених своїх письменників — Некрасова і Золя (Рильський, III, 1956, 263); // Засіб художнього вираження (в мові, музиці). Читачу! Зрадивши прикрасам, Я вдався в прозаїчний смак (Рильський, Поеми, 1957, 34); В мелодиці народних пісень та інструментальної музики є багато дрібних мелодичних прикрас (т. зв. мелізм) (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 82).
Для прикра́си; На прикра́су — не за справжнім призначенням, для вигляду. — Метелиця — це від бога. На бога, значить, в основному, надієшся? — Бог тут ні до чого, Федоре Івановичу, — сказав Артем. — На міській думі барометр, я так гадаю, не для прикраси висить (Головко, II, 1957, 469); — Чого ви хочете від мене? Я не вмію промовляти, — боронилась [Неля] перед товаришками. — Та ти не будеш говорити! Ти маєш тільки стояти собі отак, на прикрасу (Вільде, Сестри.., 1958, 349).
3. Те, що виділяється своєю досконалістю. Величезну роль у газеті відіграє добре поставлена інформація, яка є прикрасою газети (Рад. Укр., 2.IV 1948, 3); // Той, хто виділяється в своєму середовищі позитивними якостями, рисами. Дядя Ваня був прикрасою не тільки цеху, а й заводу, і тому його виробничі можливості часом лишалися не цілком здійсненними (Ю. Янов., II, 1954, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 645.