ПРИКО́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРИКОТИ́ТИСЯ, очу́ся, о́тишся, док.

1. Котячись, опинятися де-небудь; наближатися до когось, чогось. Він узяв і кинув того клубочка на землю, клубочок покотивсь та покотивсь, а він усе іде за тим клубочком. Той клубочок прикотивсь у глибокий яр та там і зупинився (Укр.. казки, 1951, 120); Хлоп’я ухопило перекотиполе, що як на те прикотилося туди їх багацько, та й показує Денисові (Кв.-Осн., II, 1956, 419); Прикотився він до Прісі, Швидко скочив на горбок і сказав: — Я Колобок! (Іванович, Перебендя.., 1960, 58); // перен. Долинати звідки-небудь (про слова, звуки). Коли вже вона пішла до хати, зненацька од верб прикотилось до неї єдине слово: — Христинко… (Стельмах, І, 1962, 527).

2. розм. Прибувати куди-небудь (про віз, машину і т. ін.). Прикотилася величезна гарбиця з бочкотарою від гасу (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 126); // Підходити дрібними, швидкими кроками до кого-, чого-небудь (про когось малого зросту або повного). Дід опустився під липою, підпираючи її столітній стовбур своєю столітньою спиною. Івась прикотивсь до його і ліг на спину, підложивши руки під голову (Мирний, І, 1954, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 645.