Про УКРЛІТ.ORG

приковувати

ПРИКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКУВА́ТИ і рідко ПРИКУ́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех.

1. Куючи, приєднувати метал до металу; // Міцно прибивати що-небудь металеве до чогось. Зробив [брат] сундук і покрив його чорним лаком, ..прикував до нього здоровенний замчище, приробив залізну ручку (Тют., Вир, 1964, 49); // перен. Приморожувати що-небудь до чогось. Минулося літо. З півночі Налинули хуги лихії, І хвилю, як бранку в неволі, Мороз прикував до каміння (Дн. Чайка, Тв., 1960, 337).

2. Приєднувати кого-, що-небудь до чогось ланцюгом. Тайжан знав, що в скрині старого ще й досі зберігається не одна пара ланцюжків, якими приковують до тугира [триніжка] свійського орла (Тулуб, В степу.., 1964, 142); — То, видно, його [човна] дощем відбило,промовив Карпо дворник [дворецький]. — А бачили, що дощ надходить. Чому не прикували? Зараз його піймати і прикувати (Мирний, І, 1954, 311); — І бог убив його [Промотея]? — Ні, ні. Скарав довічно, ..Прикув до скелі (Мал., Звенигора, 1959, 336); * Образно. [Юлія:] А я й не знала, що вам наше сусідство таку пакість чинило, приковувало вас до вчительської тачки (Фр., IX, 1952, 167).

3. перен. Змушувати кого-небудь залишатися на якомусь місці або перебувати десь. Ноги аж тремтіли, щоб швидше вибратися на волю. Але мене всипали лагідними словами, спутували щирими очима і осмішками, приковували до місця руками (Вас., IV, 1960, 29); Ми, піхота, гвардія, не можемо приковувати себе до шляхів (Гончар, III, 1959, 97); // Бути причиною, яка позбавляє можливості або бажання рухатися. Спогади про сільську школу прикували мене коло стола (Вас., II, 1959, 297); Ця [музика] несподівано впала на голову, розірвавши вечірню тишу, приголомшила, прикувала [Оленку] до землі (Кучер, Трудна любов, 1960, 211); // Бути причиною, яка змушує кого-небудь перебувати десь. — Досі не міг я так часто приходити, робота приковувала до хати, але відтепер буду щонеділі в тебе (Коб., II, 1956, 101); Наукова праця була тою спасенною причиною, яка владно приковувала Євгена Вікторовича за робочим столом і відкривала Любці волю… (Ле, Міжгір’я, 1953, 78); Очікування відповіді від Шелемехи прикувало мене до готелю (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 109).

Немо́в (на́че, як і т. ін.) прикува́в (прикува́ла, прикува́ло) кого — змусити не рухатися з місця. Хотів утікати з-посеред того страшного натовпу, але ослаблення тіла немов прикувало його до місця (Фр., VI, 1951, 301); Наче прикувала партизанка мене нерухомим поглядом напіврозплющеного ока (Сміл., Сашко, 1957, 139); Прико́вувати (прикува́ти) до лі́жка: а) змушувати лежати в ліжку. Мене прикували до ліжка і не кажуть, коли дозволять навіть сидіти. Мені все ще дуже недобре, на поправку щось мало надії (Коцюб., III, 1956, 444); б) бути причиною тривалого постільного режиму (про хворобу). Трохи не все місто висипає на вулицю. Тільки ті, кого лиха хвороба приковує до ліжка, ..зостаються у хатах (Мирний, III, 1954, 258); Ще в дитинстві Леся Українка тяжко захворіла на туберкульоз, який прикував її на довгі місяці до ліжка (Наука.., 2, 1961, 37).

Прико́вувати (прикува́ти) до гане́бного стовпа́ див. гане́бний.

4. перен. Викликати якийсь інтерес, притягати. Раптом мою увагу приковує шафа. Спиняюсь (Коцюб., І, 1955, 263); Вона приковувала до себе увагу.. всіх, хоч ніхто з хлопців навіть на думці не мав позалицятись до дівчини (Збан., Сеспель, 1961, 417); І хлопця, і дівчину захопило й прикувало до себе урочисте видовище велетенського параду (Ю. Янов., IV, 1959, 86); // Привертаючи до себе увагу, змушувати кого-небудь діяти в певному місці. Бармаш скорше відчув, ніж почув, що кулемет на другому броді змовк і більше ніколи вже не обізветься.. «Чи ж зможу я приковувати їх [ворогів] до себе ще цілих двадцять довгих хвилин?» (Коз., Гарячі руки, 1960, 150); Протягом усієї війни радянсько-німецький фронт приковував до себе основні сили фашистської Німеччини та її союзників в Європі, він був основним полем бою другої світової війни (Ком. Укр., 9, 1965, 55); Згромаджена козацька сила прикувала польське військо до Пиляви (Кач., II, 1958, 435); // Викликати прихильність, почуття дружби, кохання; притягати до себе. Вона прикувала його до себе більше, як батько й мати (Коб., II, 1956, 168); // у сполуч. із сл. очі, погляд. Привертаючи увагу, змушувати чийсь погляд зупинятися на собі. Збіглися школярі.. Картина прикувала до себе очі перших глядачів і критиків.. Руфа несподівано виросла в їх очах (Коп., Дуже добре, 1937, 295); Його зір прикували до себе вершечки цегляних димарів і чорних задимлених труб (Коцюба, Перед грозою, 1958, 149); І знов лежить передо мною Мій крейцар,силою чудною До себе погляд мій прикув (Фр., XIII, 1954, 50); // у сполуч. із сл. очі, погляд. Зосереджувати свій погляд на кому-, чому-небудь. Прикувала [Соня] очі, дожидає. Чую, як дужче й дужче б’ється в неї серце, а рука все тисне, мов на якусь змову кличе мене без слів (Вас., І, 1959, 260); Самотня сиділа [Ольга], прикувавши погляд до світлового сигналу над дверима операційної (Дор., Не повтори.., 1968, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 641.

вгору