ПРИКМЕ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКМЕ́ТИТИ, е́чу, е́тиш, док., перех., діал. Помічати. Все це Прудивус прикмечував, від усього, що бачив, ставало йому весело чи сумно (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 231); Коні потягли тим часом геть з борозни, криво повели; як він це прикметив, розсердився на себе за свої думки й загримав на хлопця, чого він не поганя як слід (Григ., Вибр., 1959, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 641.