ПРИ́КАЗКА, и, ж. Поширений у мові влучний, часто римований вислів, близький до прислів’я, але без властивого прислів’ю повчального змісту. — Сім дочок, та це випадає сім весіллів.. Дочки, правда, шкода; «але шкода, та не вигода!» як кажуть в приказці (Н.-Лев., І, 1956, 139); Він знав, що то найми… «Босий дохід, а голодна харч; зрання води, в полуднє пити, а ввечері бити», — як каже жартівлива приказка (Коцюб., І, 1955, 104); Переливами різних фарб коштовних самоцвітів виграють глибокі за змістом, блискучі за формою, зовсім маленькі розміром перлини мудрості народної — прислів’я та приказки, дотепи, примовки і т. п. (Рильський, IX, 1962, 187); Байдужих, — ні до ради, ні до звади, — байдужих приказок нема! В них — темперамент народів (Літ. Укр., 23.ІХ 1969, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 631.