ПРИКА́ЖЧИКІВ, кова, кове, іст., заст. Прикм. до прика́жчик; належний прикажчикові. Нічого страшного ні в голосі, ні в обличчі, ні в постаті прикажчиковій у ту хвилину не було (Л. Янов., І, 1959, 420); — Федоре, панів куме! Іди подивися, до якого шлюбу твою дочку наряджають! — гукала на весь садок прикажчикова жінка (Мирний, IV, 1955, 235).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 631.