ПРИ́ЗВУК, а, ч. Додатковий звук, короткий і невиразний, який супроводжує основний звук. Ліквідації надмірного носового призвука допомагає ще й така вправа: ..спочатку вдихайте через ніс і відтворіть перебільшено гугнявий звук (Худ. чит.., 1955, 56); // муз. Ізольоване звучання невиразного звука. Досить легко на бандурі виконувати октавний флажолет (ізольоване звучання гармонійного призвука) (Укр. нар. муз. інстр., 1967, 95); Велике значення у цих [індійських] піснях має звуконаслідування; співачка відходить тоді від звичайних вокальних норм, користується не чітко визначеними щодо висоти звуками, а шипінням, горловими призвуками тощо (Мист., 1, 1961, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 615.