ПРИДА́ТНИЙ, а, е, на що, для чого, до чого і без додатка. Здатний робити, виконувати що-небудь. — Він хлопець дуже розумний і до всього придатний (Н.-Лев., І, 1956, 134); Віддали й ми свого першого [сина] до гімназії, та… він у нас не такий придатний до науки (Мирний, V, 1955, 404); — Кого ж призначити начальником головного штабу? Єрмолов не придатний (Кочура, Зол. грамота, 1960, 256); // Який можна використовувати, вживати; який відповідає певним нормам. Джерельна вода й грязі, що їх Аркадій послав до Львова на аналіз, виявилися придатними для лікування (Вільде, Сестри.., 1958, 40); Ніна акуратно записувала все в блокнот. Потім вона розбереться в цьому, а зараз треба брати все — і придатне, і зайве (Собко, Стадіон, 1954, 142); Реакції окислення, в яких беруть участь вода і кисень повітря, перетворюють блискучі, тверді метали в ні на що не придатний брухт (Наука.., 9, 1965, 49); Сибірські власті були зацікавлені у відкритті придатних для землеробства земель (Видатні вітч. географи.., 1954, 13); // Відповідний для чогось; слушний. Так роздумувала собі Броня й не находила в своїй голові ніякої придатної постанови (Март., Тв., 1954, 451); Павлуша багато чого не розумів з їхніх розмов. Але дещо й схоплював-таки. Кожну окрему думку, вислів, що видавався придатним (Головко, II, 1957, 278); Докія Захарівна терпеливо чекала придатного моменту (Дмит: , Розлука, 1957, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 603.