ПРИ́ДА́НЕ, ного, с.

1. Посаг нареченої. [Виборний:] Нігде правди дівати, трудненько тепер убогій дівці замуж [заміж] вийти без приданого (Котл., II, 1953, 20); Видавши одну [дочку], незчулася Яресьчиха, як і друга стала на порі, треба було і Вусті приданого дбати (Гончар, І, 1959, 9); * Образно. Землі в нас, у колгоспі, он скільки — і вся вона моя, наша, багате придане наших дітей і внуків (Козл., Опов. І. Клена, 1950, 23); * У порівн. «Кобзар» , як придане у скрині, На берегах Дінця й Дністра Несла і мати-Катерина, Несла і наймичка-сестра (Мас., Сорок.., 1957, 57).

Бра́ти (взя́ти) при́да́не (при́да́ного) за ким — одружившись, ставати співвласником майна, грошей нареченої. Ломицький.. не схотів брати за Марусею приданого ані шага! (Н.-Лев., VI, 1966, 84); — Візьмеш придане за жінкою. А як не візьмеш, видереш (Стельмах, П, 1962, 345); Дава́ти (да́ти) при́да́не (на при́да́не) кому, за ким — виділяти певне майно, гроші як посаг нареченої. Сусідки знову присіли до столу і пустилися в спогади: як дівували, скільки кому приданого дали (Тют., Вир, 1964, 523); Марта Кирилівна мала своїх десять тисяч карбованців, котрі дав на придане їй батько, херсонський дідич (Н.-Лев., VI, 1966, 16).

2. Комплект речей для новонародженого.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 603.