ПРИДА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИДАВИ́ТИ, давлю́, да́виш; мн. прида́влять; док. 1. перех. і без додатка. Натискувати, надавлювати на що-небудь, змінюючи його звичайне положення або форму. Хотів Юріштан приготовити пістолет, почав підіймати курки. Аби не клацали, придавлював цингель (Хотк., II, 1966, 289); На припічку Устина побачила замішане тісто, придавила двома пальцями, а воно зразу ж піднялося, як пух (Чорн., Потік.., 1956, 10); Не знайшовши нічого іншого під рукою, він скидає свій засмальцьований.. картуз і надіває його зверху на бомбу, надів, мов на снігову бабу, та ще й придавив, ніби на очі насунув, і бомба стала одразу смішною в його картузі (Гончар, Тронка, 1963, 286); // чим. Вагою, масою чого-небудь стискувати щось. Навантажили [Чіпка з товаришами] обидва вози, придавили рублем, ушнурували як слід, по-хазяйськи (Мирний, І, 1949, 279); Могилу придавили [опришки] зверху камінням і замаскували, щоб не знайшли її вороги (Гжицький, Опришки, 1962, 187); Аж лігши на стіл, придавивши своїм огряднуватим тілом розворушені папери й старі синьки, він похапцем щось підраховував (Шовк., Інженери, 1956, 171); // Притискувати щось до кого-, чого-небудь. Івась, награвшись пряником, тихо заснув, придавивши його рукою до себе (Мирний, І, 1954, 308); * Образно. Темінь придавила човен до води (Стельмах, II, 1962, 57); // Навалюючись усією масою на що-небудь, згинати, руйнувати, ламати його. З одного боку нависла гора кам’яна над хаткою, поросла лісом і неначе грозила: «От, як схочу, один камінець покочу і тебе, хатинку, зовсім придавлю» (Вовчок, І, 1955, 288); Відламки скель із хату завбільшки валяються, придавивши собою смереки (Хотк., II, 1966, 313); * Образно. Густа, тиха ніч навалилася, придавила село (Горд., Чужу ниву.., 1947, 309); // Примушувати кого-небудь згинатися, схилятися, тиснутися (звичайно до землі). Підгиналися ноги… Невиносима вага придавлювала к землі (Хотк., II, 1966, 273); Міномети, «Катюші» і кулемети, що били десь флангуючим вогнем, змели піхотний десант з танків і придавили його до землі (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 384); * Образно. Слова Макухи все дужче й дужче придавлювали майора до лави. Він уже зовсім втратив самовладання (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 87); — Почуй тягар тих пут земних усіх, Що тих людей до долу придавили (Фр., XIII, 1954, 35); // Нависаючи над чим-небудь, створювати враження тісноти, здавленості і т. ін. ; // безос. Про почуття болю в грудях, животі і т. ін. Салимонію Пилипівну Дилду.. брало отут — під грудьми: — Підкочується, підкочується під груди, а потім як придавить — гвалт! (Вишня, І, 1956, 351).

2. перев. док., перех. З силою надавити, стиснути, завдаючи болю. — Підіть до неї та розпитайте, та наступіть на неї, та придавіть коліном, то вона й розкаже вам, де діла Мелашку (Н.-Лев., II, 1956, 336); Якось придавив [батько] незагоєну виразку, і я ойкнув (Збірник про Кроп., 1955, 20); — Цурка як придавила живіт — просто хоч кричи! (Гончар, Тронка, 1963, 319); // безос. З криком, галасом і сміхом всі товпилися швидше геть. На порозі зчинився вереск, — когось придавило (Смолич, II, 1958, 73); // Навалившись своєю вагою на кого-небудь, скалічити, умертвити тощо. — Дочка моя вмерла.. наглою смертю: глинище завалилось та й її придавило… (Стор., І, 1957, 102); — Юрка дерево придавило, добре, що не скалічило, не вбило його! (Томч., Жменяки, 1964, 171); // безос. Коли Мартин умер (глиною в глинищі придавило), Горпина його, як справжнього чоловіка, ховала (Григ., Вибр., 1959, 128); Григорій Петрович Сиволап хукав на закляклі пальці. Ще до війни йому придавило бутом обидві руки, відтоді пальці в кулак згиналися погано і на холоді швидко мерзли (Ткач, Плем’я.., 1961, 19); * Образно. Де ти, молодецтво? Де ти, моя сило? Каменем-журбою Груди придавило (Граб., І, 1959, 203); // Здавлюючи горло, задушити, умертвити кого-небудь. — Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну! — і руками показав [Роман], як вкоротить життя Стадницькому (Стельмах, І, 1962, 439); // Роздавити, знищити (щодо дрібних істот). — Там між дорослих [свиней] сосунець вискочив! Щоб не придавили, часом (Вишня, І, 1956, 372); * Образно. [Килина:] Боїшся? Не варта ти й того, щоб тебе нігтем придавити, гнида погана!.. (Кроп., II, 1958, 423).

◊ Кома́рика придави́ти — заснути. Комбайнер з молотниками пішов обідати, а сторож і собі десь на соломі комарика придавив (Рудь, Гомін.., 1959, 61); На́че (нена́че і т. ін.) моги́лою [тебе́] прида́вить — про почуття крайнього пригнічення, опустошеності. — Текли колись ті сльози і в мене, а козача сльоза важка: як викотиться, то неначе могилою тебе придавить (Стор., І, 1957, 162).

3. перех., перен. Гнітюче впливаючи на кого-небудь, робити безвольним, інертним. [Деїфоб:] Доволі слів тих темних і страшних, що придавили люд, мов димна хмара (Л. Укр., II, 1951, 308); // Перешкоджати прояву, розвитку чого-небудь. Інститутська наука маркіз паралізувала їх [інституток] душі, придавлювала молоду потребу молодого серця (Н.-Лев., І, 1956, 434); // Гнітити (про почуття, настрій і т. ін.). Чуття голоду, самоти та одинокості придавлювало душу (Фр., III, 1950, 263); Приголомшення придавило Хому, пригнітило розум (Горд., II, 1959, 198).

4. перех., перен. Позбавляти волі, свободи дій; пригноблювати. — Наустив вражий дід піхоту да хотів так придавити у Батурині старшину, щоб і не писнула (П. Куліш, Вибр., 1969, 153); // Пересилювати, приглушувати що-небудь у собі. [Килина:] І нащо я Жені виявила своє горе, краще було б придавити, приспати!.. (Кроп., II, 1958, 424); Стоїть.. вкрай схвильована Галина Горленко, ..неспроможна придавити своє хвилювання (Крот., Сини.., 1948, 8).

5. неперех., перен., розм., рідко. Висловлюючись, наголошувати (звичайно на слові). Розказував Кирило, рвучи річ, придавлюючи то на тому слові, то на другому (Мирний, III, 1954, 70).

6. неперех., перен., розм. Посилюватися (звичайно про мороз). Придавили люті, скрипучі морози (Мик., II, 1957, 26); // безос. Хоч після снігу придавлювало морозом, а Мармурі так пригріло, що чуприна прилипла до лоба (Чорн., Потік.., 1956, 19); На перший день різдва трохи було придавило, а на другий мороз до 18°, але не на довгий час (Збірник про Кроп., 1955, 375).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 602.