ПРИГУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., розм., рідко. Те саме, що покри́кувати. Василь, сіпаючи за коси Галю, прицмокує та пригукує. Крики її, муки братів такі радісні йому (Мирний, IV, 1955, 97); Урядник Муха владним голосом пригукував на стражників (Горд., II, 1959, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 601.