ПРИ́ГРІВ, у, ч. Місце, освітлене сонцем; осоння. Мініатюрним виселком теплиці На пригріві красуються (Вирган, В розп. літа, 1959, 226); Сонце стояло ще низько над обрієм, але сміялось по-весняному. На пригріві метушились, цвірінчали горобці (Збан., Малин. дзвін, 1958, 357).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 600.