ПРИГРЕ́БИЦЯ, і, ж., розм. Те саме, що погрібни́к. [Петро:] Не заходь нікуди з двору… молоко постанови у пригребицю, а сама причепурись… (Кроп., IV, 1959, 180); Смолярчук хитро так засміявся, обвів прижмуреними очима Гандзюкове подвір’я з хатою старою у вишняку і тільки на пригребиці, коло погреба заваленого, зупинив свої очі (Кос., Новели, 1962, 163).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 600.