ПРИГОЛУ́БЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ПРИГОЛУ́БИТИСЯ, блюся, бишся; мн. приголу́бляться; док., до кого-чого. З ласкою, з ніжністю притулятися, припадати до кого-, чого-небудь. — Нема таких речей, щоб його [щастя] розказати, — так сказала Галочка, приголублюючись до нього (Кв.-Осн., II, 1956, 336); Коли чого просити має [жінка], То добрий одгадає час І к чоловіку пригніздиться, Прищулиться, приголубиться (Котл., І, 1952, 208); Він обняв її [тополю], приголубився гарячою головою до стовбура (Тют., Вир, 1964, 474); * Образно. Скінчились будиночки, і грейдер, круто звернувши ліворуч, приголубився до лісорозсадника (Логв., Давні рани, 1961, 129).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 596.