ПРИГО́ЖЕ, присл. Те саме, що го́же. Гарнеє житце, помнож його боже! Колос, немов перемитий, Щіткою густо ізлився пригоже (Манж., Тв., 1955, 54); // у знач. присудк. сл. Нашому роду так не пригоже! (Барв., Опов.., 1902, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 594.