ПРИ́ГОВОР, у, ч.

1. заст. Вирок (у 1 знач.). Маруся слухала ці одрубні фрази — і мов приговор смерті їй читали… (Хотк., II, 1966, 269).

2. розм. Постанова яких-небудь зборів. Нарешті він кашлянув, підтягнувся і високим, чужим трохи голосом почав читати. Всі уже знали той приговор.. Уже знали, що від сьогодні земля не панська, а людська, що народ одбирав її назад, у свою власність (Коцюб., II, 1955, 81); Мартин розгортає за столом ветхі віком копії постанов судебної палати, кладе перед очі Коропа приговор Стайківського сходу (Кос., Новели, 1962, 109); Треба організувати земельні громади й скласти приговор, тоді вишлють землеміра, і зробить він нарізку, як там кожна громада собі встановить (Головко, II, 1957 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 593.