ПРИГЛЯДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИГЛЯ́НУТИ, ну, неш, ПРИГЛЯ́ДІТИ і ПРИГЛЕ́ДІТИ, джу, диш, док.

1. неперех. і рідко перех., розм. Те саме, що нагляда́ти 1. Чорти за ними [панами] приглядали, Залізним пруттям підганяли, Коли який з них приставав (Котл., І, 1952, 135); — Ти служив мені так, що дай боже, щоб і товариш так приглядав добра, як ти вбивався за хазяйським (Кв.-Осн., II, 1956, 351); Невістка за ним приглядає, завжди перелатаний, перепраний… (Горд., II, 1959, 311); — Ожениться [хлопець] і старість нашу пригляне (Барв., Опов.., 1902, 267); [Гапка:] А ти, дівко, замість того, щоб принаджувати парубка, краще б пішла до обори та пригляділа за коровою (Кроп., II, 1958, 131); «Помираю, браття, За рідну Вкраїну, — Ой пригледьте вдову мою і малу дитину» (П. Куліш, Вибр., 1969, 339); «Бігати за ним, вислідковувати [висліджувати] його я не буду». І вона справді жодного разу не насмілювалася приглядати за ним, а просто мовчала (Тют., Вир, 1964, 109).

2. перех., розм. Те саме, що нагляда́ти 3. Купили корову… Мати вже давно приглянула її в Явтухів (Рудь, Гомін.., 1959, 15); В своїх настирливих листах мати описувала дочці женихів, що пригледіла для неї в Хімках та в самій Москві (Дмит., Розлука, 1957, 14).

3. неперех., діал. Придивлятися (у 1 знач.). — Там усього приглядають, усе примічають… (Вовчок, І, 1955. 174).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 590.