ПРИГЛА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИГЛА́ДИТИ, джу, диш, док., перех., чим і без додатка. Гладити рукою, пальцями, вирівнюючи, розправляючи що-небудь. — Мав я деяку роботу в волості, — сказав писар, чіпляючи свій капелюх на кілочок і пригладжуючи кострубату голову долонею (Н.-Лев., IV, 1956, 63); Симко показував тестеві блискучі металеві зуби, пригладжував ріденьке волосся на довгастій, мов човник, голові (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 65); Сидорчук трохи заспокоївся. Але руки в нього тремтіли і він чомусь безперестанно намагався пригладити поли свого кітеля (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 27); Адам Безрух поклав папірець на стіл, пригладив його мізинцем правої руки (Ле, Клен. лист, 1960, 102); // Розчісувати гребінцем, щіткою (волосся на голові, вуса і т. ін.). На другому місяці фуражирства Лука Зотович постриг під макітру свою сектантську занехаяну кучму; почав голити бороду і коров’ячою щіткою пригладжувати вуса (Вол., Місячне срібло, 1961, 293); // Розрівнювати поверхню чогось. Іван лазить по драбині, подає снопи, а вона почервонілими руками прив’язує, пригладжує вкритий причілок (Чорн., Визвол. земля, 1950, 222); Скоро закинув [Прокіп] назад землю в викопану ямку, убив, утолочив і пригладив так, що і сліду годі було найти (Фр., VIII, 1952, 294); // рідко. Погладжувати, пестячи. Мати голівку миє — пригладжує, а мачуха миє — прискубує (Укр.. присл.., 1955, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 589.