ПРИГИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРИГНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док. Нагинатися, нахилятися до чого-небудь (про живих істот). Пригинаються до крісел поодинокі постаті запізнілих делегатів (Крот., Сини.., 1948, 6); Джмелик, пригинаючись, побіг поміж деревами, заходячи партизанам у тил (Тют., Вир, 1964, 536); Вовк пригнувся, поглядає, Здобич вибирає… (Рудан., Тв., 1956, 176); Пригнувся старий, бачить — на греблі Максим (М. Куліш, П’єси, 1960, 92); // Злегка нахилятися, нагинатися (про рослини). Круто повернувши на розі біля скверу, машина зачепила молоде деревце. Воно пригнулося, затремтіло кожним листочком і знову випросталося (Жур., Вечір.., 1958, 395); Голос сопілки покотився тепер вільно дрібними хвильками понад пахучими травами, і трави пригнулись, слухаючи (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 153); // Згорблюватися (про спину, плечі). Чоло переоралося морщинами, пригнулися плечі (Круш., Буденний хліб.., 1960, 103); // Згинати спину під тяжкою ношею або від важких переживань. І піду, як Микула, пригнусь, потемнію від ноші, Висхну, спрагою битий, можливо, впаду (Мал., Звенигора, 1959, 100); Раніше, бувало, вулицею йде [Когут] ставний, гордовитий, а зараз пригнувся, говорити став тихіше, все скаржиться на простуду (Цюпа, Назустріч.., 1958, 399); // перев. док., перен. Втратити впевненість у собі, силу, стійкість. Він не був ні славолюбом, ні грошолюбом, ні хитруном, ні тим, що може під ударом одразу ж пригнутися чи сплюгавити душу (Стельмах, Правда.., 1961, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 588.