ПРИГИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.
1. Нахиляти, нагинати у певному напрямку. Ще два рої осіло на липі.. Високо осіли вони, і дідові прийшлося верьовкою [вірьовкою] пригинати гілля (Мирний, І, 1954, 193); Червоні лопаті хедера пригинали.. важкоколосу пшеницю (Збан., Старший брат, 1952, 70); Захистити пагони малини від обмерзання можна, якщо їх пізно восени пригнути до землі (Колг. Укр., 10, 1960, 33).
2. Згинати (пальці, спину і т. ін.). Пальці розчепірюються, і олівець падає на постіль. Катерина знову всуває його поміж пальці, силоміць пригинаючи їх, як дроти (Вільде, Сестри.., 1958, 99); Там ялину сонце пече, А з гадини ропа [отрута] тече. Пригни спину Під ялину, Підстав, дівко, коновочку Під гадючу головочку (Пісні та романси.., II, 1956, 20); // Згинати своєю вагою, горблячи. — Хай пани хоч раз потрудяться, хай і їм коромисло хоч раз пригне білі плечі (Стельмах, І, 1962, 561); // Прищулювати (вуха). Полохливий заєць, причаївшись під кущем, пригина вуха (Коцюб., І, 1955, 148); // Схиляти (голову) вниз або набік. Сідає [Микола] й пише, пригинаючи голову то на один бік, то на другий (Григ., Вибр., 1959, 472); Досить Софійці наблизитися, як він [гусак] відразу ж витягає шию, розпластує довгі крила і, низько пригнувши голову, йде прямо на неї (Дім., Ідол, 1961, 6).
3. Своєю вагою, силою нахиляти кого-небудь до землі. Боєць сливе біг, якомога ширше розставляючи ноги, щоб не впасти, водночас відчуваючи, як німіє спина, пригинає до землі ноша (Тют., Вир, 1964, 316); Пригнеш [півня] до землі, проведеш крейдою лінію, а він сидить, дурень, думає, що прив’язаний (Гуц., Скупана.., 1965, 11); * Образно. Вона [ікона] серед тих степів ладаном пахла, восковим світлом сяяла, пригинала православних на коліна натруджені… (Вишня, І, 1956, 88).
4. перен., розм. Позбавляти впевненості в собі, сили, стійкості. Підіймався в надії обездолений люд чорної роботи і чорної землі. І щоб приборкати, пригнути його, ночей не спали і цар, і кат, і царедворець… (Стельмах, І, 1962, 616). Біда́ (го́ре і т. ін.) пригина́є (пригне́) до землі́ кого — те саме, що Біда́ (го́ре і т. ін.) гне (див. гну́ти). Цей одвічний жебрак почував себе гідно навіть тоді, коли біда пригинала його до самої землі (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 43); Горе не пригнуло її до землі, а навпаки, викликало приплив нових сил (Томч., Готель.., 1960, 177); Пригну́ти до землі́ — примусити підкоритися. [Xрапко:] Зять — мировим! га? Тоді держіться у мене всі лиходії, що на мене брехню точите, проти мене зле замишляєте! Я вас — до землі пригну! (Мирний, V, 1955, 173); [Коваль:] Вони хотять, щоб страх і чорна туга пригнули наші душі до землі… (Лев., Драми.., 1967, 111).
5. перен., рідко. Повертати на свій лад. Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла. Каліки нещасливі, діти-кришеняточка й ті в неї не гуляли (Вовчок, І, 1955, 126).
ПРИГИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИТЯ́ТИ, тну́, тне́ш, док., перех., рідко.
1. Прикріплювати, прив’язувати кого-, що-небудь до когось, чогось. Притикали, Серп’ягу до сухого дуба (Сл. Гр.); Колоду він добре притнув до себе (Кучер, Прощай.., 1957, 267).
2. Відтинаючи частину від чогось, трохи вкорочувати, зменшувати його.
◊ Притя́ти кри́ла кому — підірвати міць, знесилити кого-небудь або обмежити поле його діяльності. [Овлур:] Ось бояр приборкав він [князь], се правда! Всім воєводам, дукам крил [крила] притяв (Фр., IХ, 1952, 286); Притя́ти язи́к (язика́) кому — примусити кого-небудь менше говорити. Притяти трохи язик, бо він собі балу-балу (Козл., На переломі, 1947, 15); — Ти йому притни язика, — додав Петро, скоса зиркнувши на порожне обличчя Никонова (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 587.