ПРИГА́ШУВАТИ, ую, уєш і рідко ПРИГАША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИГАСИ́ТИ, ашу́, а́сиш, док., перех.

1. Зменшувати горіння чого-небудь, поступово гасити (світло, вогонь). — Оце мчить становий, аж осі горять.. — Гляди, й почне пристав і слідчий пригашувати ватру. Але тільки начальство і стражники добралися до місця пожежі, як від другого краю села загорівся новий ожеред (Стельмах, І, 1962, 623); Встала [Малуша] з лави, пригасила трохи у вогнищі жар і запалила свічку (Скл., Святослав, 1959, 107); Водії пригасили фари машин, що снують понад кар’єром (Знання.., 1, 1971, 1); * Образно. Нудьга мене гризе, мов гадина стоуста, І мозок виїда, і серце пригаша (Крим., Вибр., 1965, 48); Гостро блиснули очі Півторакожуха. Опустив голову, пригасив віями вогненний спалах в зорі своєму (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 86); // перев. док. Загасити те, що горить, повністю. — Зламаємо чавунку за станцією й перед станцією! І паровоз, — кажу, — пригасимо! (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 145); — Тільки ви он штани пригасіть, штани на вас тліють (Гончар, II, 1959, 236); * Образно. Не дочекавшись від нас жодного слова у відповідь, неохоче пригасивши посмішку, раптом на очах змінився [юнак] — посмутнів (Коз., Гарячі руки, 1960, 15); // перен. Зменшувати яскравість чого-небудь. Гнучка міць аж грала в кожному його русі, пломенілась в рум’янцях, яких не пригасив навіть міцний загар (Стельмах, II, 1962, 177); Довгаста, темна зсередини хмарка напливла на місяць і пригасила його металічне блищання (Перв., Дикий мед, 1963, 167); // Приглушувати звук.

2. перен. Не давати чому-небудь розвинутися на повну силу. Лікування в госпіталі, потім у клініці пригасило хворобу (Грим., Незакінч. роман, 1962, 295); // Зменшувати інтенсивність виявлення чогось. Поетові [М. Бажанові].. доводилось інколи пригашувати дослідницько-аналітичний пафос свого художнього мислення (Не ілюстрація.., 1967, 142); Заслання.. до села Михайловського під поліційний нагляд не могло пригасити волелюбного духу поета (Рильський, X, 1962, 16); // Припиняти (розмову, суперечку, думки і т. ін.). Літо з своїм клопотом щоденним пригасило було такі думки (Гр., II, 1963, 106); — Та годі вам, хлопці, — з докором пригасив суперечку Євген Панасович (Речм., Весн. грози, 1961, 153); // Гамувати (емоції); гасити. [Руфін:] Я хочу пал твій трохи пригасити (Л. Укр., II, 1951, 366); Чепіга кілька разів заспокійливо потрясав булавою, щоб пригасити розбурхані пристрасті (Добр., Очак. розмир, 1965, 219); // Змушувати забувати. Я вмів боротися з собою І, пригасивши образ твій, Стрічавсь нежданно із тобою У снах, у пам’яті своїй (Стельмах, V, 1963, 286).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 587.