ПРИГА́СЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до прига́снути. Пригасла на хвильку ватра нараз з новою силою залопотіла, ..веселими зигзагами просвердлюючи тьму (Хотк., II, 1966, 28); Над пригаслим жаром При світлі з прядивом у присмерковий час Згадаєте мій вірш (Зеров, Вибр., 1966, 445); Сірі очі, трохи холодні і вже пригаслі, плавали на білках серед червоних жилок (Коцюб., І, 1955, 384); На її обличчі, ще мить тому пригаслому, блідому, раптом з’явилася.. посмішка, і воно стало владне, рішуче (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 97); Пригасла, без посмішки, маленька, змучена ходьбою — такою тепер цибала [Таня] поруч Мар’яни (Гончар, Людина.., 1960, 58); Конання розстріляного літака з зірками на крилах розбудило в душі кожного [партизана] пригаслий гнів до ворога і бойовий захват (Хор., Незакінч. політ, 1960, 72).

2. у знач. прикм. Який почав утрачати красу, привабливість і т. ін. Кінець листопада, видався напрочуд сонячний, теплий, наче літо передумало і йде назад, щоб вдихнути життя в пригаслу природу (Гур., Друзі.., 1959, 107); З машини виходить не директор, а голова робіткому Лукія Назарівна Рясна, висока, повнолиця жінка пригаслої вроди (Гончар, Тронка, 1963, 79).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 586.