ПРИВІ́ТЛИВИЙ, а, о. Те саме, що приві́тний. [Молодиця:] Така ж привітлива дівчина і вдобавок [до того ж] як змальованая! (Вас., III, 1960, 50); Для неї немає привітливого погляду, немає ласкавого слова, її мов не примічають, вона щось лишнє у хаті (Мирний, IV, 1955, 75); Сподобалися півнику привітливі слова (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 169); Швидко батько й мати помітили, що ясні очі і тихі, щирі розмови їх найстаршої дочки Маринці зробили для Андруся їх хату ще привітливішою і теплішою (Фр., III, 1950, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 575.