ПРИВІЛЕ́Й, ю, ч.

1. Особлива перевага, пільга, яку закон надає окремим особам, групам людей або певному станові, класові (класам). Сенат.. присудив кодачанам жить на городській землі з тими привілеями, які має земство (Стор., І, 1957, 232); Матвєєв був з уральських козаків і засуджував в душі миколаївський режим, який дуже обмежував старі традиційні привілеї яїцьких козаків (Тулуб, В степу.., 1964, 36); У 1829 році, невдовзі після розправи над декабристами, що повстали проти кріпосництва, Микола І вважав за необхідне особливим указом підтвердити станові привілеї дворянства Чернігівської губернії (Ком. Укр., 11, 1968, 56); // Повна перевага кого-небудь, право на виняткове ставлення до себе порівняно з іншими. Павлуша, не зводячись (неписаний привілей!), самовдоволено відхилиться на спинку парти і відповість на запитання (Головко, II, 1957, 262); Образотворче вирішення фільму — привілей не тільки художника (Мист., 5, 1963, 14); // Право на відмітну ознаку. — Червоні цятки — привілей заміжніх жінок [в Індії] (Минко, Намасте.., 1957, 73); Кавалери розкішно одягались і носили пишні зачіски з локонами, що було привілеєм дворян (Нова іст., 1956, 10).

2. В епоху феодалізму — грамота, якою надавалися або стверджувалися певні переваги, пільги для окремих осіб, груп людей, певних станів, класів. — Не сховаєшся од нас ні за високими ворітьми, ні за привілеями! (П. Куліш, Вибр., 1969, 152); — А ще краще, — порадив Корж, — дочекатися старшини. Хай він розшукує привілей на нашу землю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 22).

3. заст. Патент. Найперший патент, або привілей, як тоді він називався, був виданий на механізм «для зручнішого ведення суден з великим вантажем проти течії рік» (Рад. Укр., 5. 1 1971, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 573.