Про УКРЛІТ.ORG

привідець

ПРИВІ́ДЕЦЬ, рідко ПРИВО́ДЕЦЬ, дця, ч., розм.

1. Призвідник бунту, змови і т. ін. Не село бунтувало, а тільки привідці (Коцюб., II, 1955, 98); Миколу з кількома ватажками та приводцями зв’язали, одвели до міста й посадили в тюрму (Н.-Лев., II, 1956, 260); // Заводій (звичайно на гулянці); // Той, хто є причиною чого-небудь; винуватець. — Робіть же діло з кінцем, ..в’яжіте приводця, щоб не втік з хати (Кв.-Осн., II, 1956, 72); // Організатор чого-небудь. У нас вийшла газета, хто був її привідцем — не знаю (Думки про театр, 1955, 34).

2. Те саме, що ватажо́к 1. — Еге! Дак отака нам дяка! — закричали тоді привідці (у кожної купи був свій ватажок) (П. Куліш, Вибр., 1969, 173); Гордий своїм розумом та красномовністю, він хотів бути скрізь приводцем (Н.-Лев., V, 1966, 122); // Організатор, ідейний, політичний наставник; проводир, вождь. Такі люде, як Роман, змінивши свої погляди та пересвідчення, були небезпечні для батюшки: вони приставали на штунду і потім ставали навіть штундівськими пресвітерами і привідцями (Н.-Лев., VI, 1966, 413).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 573.

вгору