ПРИВОЛІКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРИВОЛОКТИ́СЯ, очу́ся, оче́шся і ПРИВОЛІКТИ́СЯ, очу́ся, оче́шся; мин. ч. приволі́кся, локла́ся, ло́ся і лікла́ся, ло́ся; док., розм. Приходити кудись дуже повільно, з трудом (від старості, хвороби, утоми і т. ін.). Слабим.. кроком і з ледве чутним, дрижачим звуком дзвінків приволоклася конина додому (Коб., І, 1956, 556); * Образно. Лишились тільки ватаг зі спузарем.. А коли і їх вже не стало, на засмучену полонину приволіклась мара та й нипа по стаї й по загородах, чи не лишилось чого для неї (Коцюб., II, 1955, 331); // тільки док., фам. Прийти, з’явитися куди-небудь (про когось небажаного, некликаного). За спиною гомонить погрозливий голос: — Так я й знав… Ти знову сюди приволікся? (Вас., II, 1959, 54); — Ти чого, Петре, до нас приволікся? Що тебе може в нас цікавити?.. А ти знаєш, що ми всі тебе ненавидимо? (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 579.