ПРИВЛА́СНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИВЛА́СНИТИ, ню, ниш, док., перех. Робити що-небудь своєю власністю, присвоювати чуже. Мар’ян, минувши перші рядки, знову прочитав: «Ніхто із людей не створював землі, ніхто із людей і не повинен привласнювати землю» (Стельмах, І, 1962, 459); Забрав [німець] і цигарки. Жадібно вихопив їх, аж кишеню в шинелі вивернув, і привласнив (Ле, Мої листи, 1945, 84); Після смерті Ярини княгиня Ольга якийсь час тримала ключі в своїх руках. Припоручати їх комусь із своїх родичок не хотіла — завидющі всі вони, жадібні, тільки й думають, як би щось привласнити (Скл., Святослав, 1959, 102); // Видавати що-небудь за своє, приписувати собі щось. Шляхетство швидко забувало допомогу козацького війська і всі лаври і славу привласнювало виключно собі (Тулуб, Людолови, II, 1957, 416); [Забрамський:] Липський теж працював над епілепсією, і можливо, що деякий час вони працювали разом.. І ось тепер починають шепотіти, що Василь Фомич привласнив його ідею (Коч., II, 1956, 90); // Видавати за своє чиє-небудь прізвище, ім’я. [Клеопатра:] Як же вона [співачка] могла привласнити відоме прізвище адмірала Горського? (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 78).

Привла́снювати (привла́снити) пра́цю чию — примушувати когось працювати на себе; користуватися наслідками чиєїсь праці… наша мета, як мета всесвітнього соціалізму, є знищення класів, а класи — це такі групи, з яких одна може жити працею іншої, одна привласнює собі працю іншої (Ленін, 39, 1973, 407); Капіталісти оплачують працю робітників не повністю; вони привласнюють собі неоплачену працю робітників (Нова іст., 1956, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 576.