ПРИВИ́ДДЯ, я, с. Те саме, що при́вид. Над апаратним столом з’явилась біла постать. То був Морзе. Всі, хто бачив його поличчя, пізнали його відразу. — Зупиніться і дайте мені говорити, — сказало привиддя (Сам., II, 1958, 245); [Гелен:] Склавши руки або заломивши, стоїш безвладна перед тим привиддям страшної правди, мов закам’яніла (Л. Укр., II, 1951, 296); * У порівн. Сунуться, сунуться хмари Темні, брудні, Наче злих фурій отари, Мов ті привиддя страшні (Вороний, Вибр., 1959, 90).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 572.