ПРИВЕРЗТИ́СЯ, зе́ться, док., розм.

1. Те саме, що присни́тися (звичайно про дивний або неприємний, страшний сон). Так і заснув, Богу не молившись!.. От мені приснилось… Свинею заснувши, звичайне, такий І сон приверзеться… (Шевч., II, 1963, 255); Чудний сон минулої ночі може ще раз приверзтися (Кучер, Пов. і опов., 1949, 251); // безос. — Проти чого б це снився мені той ведмідь? Ні проти чого. Так собі приверзлося, та й годі! — обізвався Денис (Н.-Лев., VI, 1966, 331); [Вася:] А я думав — літак гуркоче. [Іван (сміється):] Який літак? Мабуть, заснув, от і приверзлося (Мик., І, 1957, 436).

2. Здатися, привидітися (звичайно про що-небудь дивне або неприємне, страшне). — Щось мені приверзлося чудне — бог знає, проти чого. Причулося, немовби десь мої хрещеники голосять (Вас., І, 1959, 304); Гуцулюкові враз приверзлися холодні мури в’язниці, загратовані вікна, сірий арештантський одяг, суворі обличчя наглядачів (Добр., Тече річка.., 1961, 142); Мати з жахом дивилася на заснуле маля, їй приверзлося, що не пізнає його личка (Ю. Янов., II, 1954, 113); // безос. Лісом ішов якийсь гомін, ..але ніякого натяку на сокиру або пилку не міг завважити Гарасим серед тих лісових згуків. — Приверзлося, мабуть, тому Іванові, — мовив нарешті, спиняючи ходу, Сидір (Л. Янов., І, 1959, 354).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 570.