ПРИВА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до привали́ти 1. Коли не заступлюся за цю дитину, то не матиму повік супокою, як не мав би його, коли б пройшов повз привалену каменем людину й не визволив її (Л. Янов., І, 1959, 326); Він допоміг.. Чернишеві видобути ноги, привалені землею (Гончар, III, 1959, 86); Другого дня, привалений великою копицею сіна, він їхав до лінії фронту (Руд., Вітер.., 1958, 104); * Образно. Знов вона надто привалена працею й зайнята справами всієї рідні (Коб., II, 1956, 310); Моя дротянка, немов привалена пітьмою, — ледве-ледве блимає (Фр., І, 1955, 117); // у знач. ім. прива́лений, ного, ч.; прива́лена, ної, ж. Людина, яку чим-небудь привалило, засипало. — Тіло… — глухо сказав він, мов і голосом можна було потривожити приваленого (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 168); // прива́лено, безос. присудк. сл. Щось летить і співає мені: «Ой синочку, порадничку, Ой де ж ти був, мій зрадничку, Як в бік мене улучено, ..І топтано, і палено, І глиною привалено..» (Олесь, Вибр., 1958, 131).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 567.