ПРИВ’Я́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок, , ПРИВ’ЯЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, док., перех.

1. Частково позбавляти свіжості, соковитості, пружності; присушувати. Коли в спеку довго дивишся на безхмарне гаряче небо, то здається, ніби з нього спадає голубе полум’я. Ось те гаряче полум’я торкається землі, прив’ялює бурякове листя (Мокр., Слід.., 1969, 109); Літо ще не встигло прив’ялити буйну зелень весни (Дмит., Обпалені.., 1962, 15); // Злегка підсушувати на сонці, на свіжому повітрі. Перед початком копання картоплі картоплиння скошують, прив’ялюють і силосують разом з кукурудзою (Хлібороб Укр., 8, 1964, 12); Показавши Горпині свої володіння, Нур’ялі знаками пояснив, що треба підрізувати частину винограду, а решту прив’ялити на кущах на родзинки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 289).

2. перен., розм. Те саме, що приголо́мшувати. Вона мене кріпила своєю радою, а чоловік так і прив’ялить словом (Барв., Опов.., 1902, 287).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 584.