ПРИВ’Я́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до прив’яли́ти. Не вивітрюючись, застоялись у високім бур’яні густі пахощі прив’яленого сонцем полину, розімлілої лободи, лугових трав (Гончар, II, 1959, 239); Повіяв ранковий вітер і приніс із степового озера запах прив’яленого осінню татар-зілля (Дмит., Наречена, 1959, 97); Навколо — суцільні зарості жостеру з чорними прив’яленими ягодами, (Наука.., 2, 1971, 18).

2. у знач. прикм. Який досягається недовгим в’яленням. Для штучного сушіння траву звозять на місце зберігання у прив’яленому стані (Хлібороб Укр., 7, 1964, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 583.