Про УКРЛІТ.ORG

прив'язаний

ПРИВ’Я́ЗАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до прив’яза́ти. До ремінців коло пояса були прив’язані ремінні паски (Н.-Лев., II, 1956, 227); Прив’язаний біля яблуні пес загарчав спросонку, але Тимко обізвався до нього, і той затих (Тют., Вир, 1964, 256); Крізь серпанок близького світанку біліли на конях прив’язані до сідел полонянки (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 56); Частина Олександрії, що відірвана від основного паркового масиву долиною західної балки, одержала самостійне планування. Вона прив’язана до двох вузлових пунктів основної планувальної сітки парку (Парк Олександрія.., 1949, 45); Хазяїн і гості.. розповідали про пригоди, які траплялися з ними на Солом’янці, в місті, на заводі. Всі ці пригоди прив’язані були до подій, про які Рубін читав тільки в книгах (Сенч., Опов., 1959, 37); // прив’я́зано, безос. присудк. сл. Взуті в дерев’яні черевики ноги здавались такими важкими, ніби до них було прив’язано пудові гирі (Хижняк, Тамара, 1959, 257); Баркас ліг на піску. Його прив’язано до палі (Коцюб., І, 1955, 392); — Руки ваші міцно прив’язано [на операційному столі], і ногами ви не можете зробити жодного руху (Ю. Янов., І, 1958, 118).

Як (мов, немо́в і т. ін.) прив’я́заний: а) нерухомий. Позираю на сонце, а воно, як прив’язане, на місці стоїть, не хоче на захід схилятися (Мур., Бук. повість, 1959, 170); Петро хотів їхати поруч із верховими, да й сам не знав, як оставсь коло ридвана, мов прив’язаний (П. Куліш, Вибр., 1969, 67); б) (хто) хтось невідступно ходить за ким-небудь, постійно буває десь. [Олімпіада Іванівна:] Се ж не тільки я, а й чужі люди бачать, що Орест мов прив’язаний до нашого дому (Л. Укр., II, 1951, 39); Андрій, не стишуючи кроку, наближався до дідуся, а Микола йшов за ним, немов прив’язаний (Збан., Курил. о-ви, 1963, 144).

2. Який почуває прив’язаність до кого-, чого-небудь. Як я бажаю жити! Всіма нервами мого серця прив’язана я до сього життя (Коб., І, 1956, 408); Вони люблять своє місто, ..прив’язані на все життя до нього, вони знають його, як свої мозолі (Ю. Янов., І, 1958, 174).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 582.

вгору