ПРИБІ́ЧНИК, а, ч. 1. Той, хто підтримує, захищає кого-, що-небудь, поділяє чиїсь погляди і т. ін. ; послідовник, прихильник. Я ваш добродій і прибічник, Даю всі вольності (Сам., І, 1958, 229); Кореспонденти, недавні прибічники, ..з обуренням ганьбили зрадника (Фр., VI, 1951, 286); Природний поділ на прибічників Наливайка й Лободи почався серед старшин (Ле, Наливайко, 1957, 363); Є. П. Гребінка виділяється серед українських байкарів першої половини XIX ст. як найбільш яскравий прибічник школи Крилова (Рад. літ-во, 1, 1962, 56); // зневажл. Те саме, що посіпа́ка. Ех, дівчино люба, хороша! Поткнись до тебе тепер. Що тепер твій батько, темний прибічник багатирський, заспіває йому?.. «Острожник», скаже (Тесл., З книги життя, 1949, 91); Земський верховода прибічникам своїм щедро роздавав милостиві дари (Ковінька, Кутя.., 1960, 127); Пан староста із своїми прибічниками і челядинцями хитрощами і силою викрав красуню Тетяну Бондарівну з дому батька (Збірник про Кроп., 1955, 306).

2. заст. Наближена, довірена особа.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 559.