ПРИБИ́ТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до приби́ти 1-6. Воно [вікно] було прибите знадвору гвіздками (Гр., II, 1963, 291); [Неофіт-раб:] Може, давно б полинули [терпеливість і покора] з землі на безвість, якби мара прибитих на хрестах кривавих розбишак нас не лякала погрозою даремного сконання (Л. Укр., II, 1951, 239); Прибиті дощем і притоптані війною борозни майже зовсім уляглися (Голов., Тополя.., 1965, 10); Яхта стала під мостом, прибита хвилею до однієї з підпор (Дмит., Наречена, 1959, 195); Ще говорив щось Когут, та Марко вже не слухав. Прибитий горем, мовчав (Цюпа, Назустріч.., 1958, 425); Загинув [чоловік] у лісі, прибитий падаючим деревом (Гжицький, Опришки, 1952, 165); Прибитий ранніми приморозками, пасльон визирає з-поміж сизуватої лободи (Руд., Остання шабля, 1959, 196); * Образно. В очах старого Канушевича застряла усмішка. Він розгладив свої довгі, інеєм прибиті вуси (Коцюба, Нові береги, 1959, 358); * У порівн. Одна постать Якова чорніла в кутку коло стіни, мов прибита гвіздком до неї (Мирний, І, 1954, 204); // приби́то, безос. присудк. сл. Поруч прохідної будки прибито широкий диктовий щит для об’яв (Шовк., Інженери, 1956, 167); До ганку на щастя підкову прибито (Воронько, Тепло.., 1959, 118); * Образно. Морозом лиходійним Моє життя прибито на цвіту (Вороний, Вибр., 1959, 98).

Мішко́м з-за ро́гу приби́то; Як (мов, немо́в і т. ін.) мішко́м [із-за ро́гу] приби́тий див. мішо́к; Як (мов, немо́в і т. ін.) гро́мом приби́тий — вражений, приголомшений чим-небудь. — Дякую тобі за пиво, а до роботи в понеділок не маєш чого приходити, я вже приняв [прийняв] другого. Нещасливий муляр став мов громом прибитий на ті слова (Фр., І, 1955, 230); Пріська, що досі стояла коло печі, наче громом прибита, при тім слові Грицьковім уся затіпалася (Мирний, III, 1954, 125); Батько ходив, наче прибитий громом (Донч., VI, 1957, 136).

2. у знач. прикм., розм. Який виражає пригніченість. Прибитий вигляд; // Ледве чутний, слабкий (про голос). Він ніколи не вгнівався, не підніс голосу, а все якось так покірно, таким приниженим та прибитим голосом відповідав (Фр., III, 1950, 202); Матвій прибитим голосом розказував: — Як тільки одужаю, то поїду, поїду до рідних, до своїх… (Ірчан, II, 1958, 302); // Пригнічений, принижений (про людину). Народ [Тухольщини] нужденний, прибитий, понурий, супроти чужих несмілий і недотепний (Фр., VI, 1951, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 557.