ПРЕЦІКА́ВИЙ, а, е, розм. Дуже цікавий. Орест не чував про Василюшку? Але ж це прецікава історія (Вільде, Сестри.., 1958, 319); Неосяжні українські простори були такі прекрасні, творені на них великі діла сповнені такого величезного змісту, люди такі інтересні і внутрішньо багаті, що мені здавалося — це ще не написані цілі прецікаві томи лежать круг мене, чекаючи на своїх творців (Довж., III, 1960, 148); — З Лукії Наркисівни й справді вийшов би прецікавий та превеселий столоначальник (Н.-Лев., IV, 1956, 341).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 548.