ПРЕСТИДИЖИТА́ТОР, а, ч. Фокусник, майстерність якого полягає у швидкості та спритності рухів рук; маніпулятор. Маестро юриспруденції, полковник Сміт на арені люнебурзького процесу.. демонстрував юриспрудентичні фокуси з влучністю дійшлого престидижитатора (Смолич, Після війни, 1945, 26); * У порівн. Кукулик перекидав шмат м’яса язиком у роті туди й сюди, щоб хоч трохи охололо, і червонів щоками, баламутив очі на Кошарного, який спокійно ковтав пекельно-гарячі кавалки, мов престидижитатор вогонь (Загреб., День… 1964, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 543.