ПРЕСВІ́ТЛИЙ, а, е, розм.

1. Який випромінює дуже яскраве світло. Пресвітлеє сонце! Просвіти, проглянь на мене в небесне віконце! (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 43); Приходила весна. Вся земля лежала ще чорна, дожидаючися, поки пресвітлеє сонце обніме її своїм палким промінням та й убере в пишні зелено-квітчасті м’які шати (Гр., II, 1963, 477).

2. перен. Нічим не засмучений; дуже щасливий, приємний, радісний. Пресвітлий настрій; // Осяяний внутрішнім світлом (про обличчя, чоло і т. ін.). Нараз, мов сум налетів новий, велика тінь понуро налягла на той пресвітлий образ (Фр., XIII, 1954, 77); Над тихою Кончею, сонною Заспою.. До того пресвітла, що й сонця не застує, Йде молода медсестра (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 30).

3. перен. Нічим не затьмарений; дуже спокійний, щасливий (про життя, долю і т. ін.). Хочеться з безстрашністю бійця, Що зборов навали непоборні, Зі святою правдою митця Дні пресвітлі і буремно чорні В образах найдорогіших нам Залишити в спадщину синам (Воронько, Коли я.., 1963, 106).

4. перен. Який має дуже високі моральні якості. Оскресни [воскресни], Бояне, пресвітлий співаче! (Пісні та романси.., II, 1956, 153).

5. перен., нар.-поет. Уживається як постійний епітет (звичайно до слів цар, князь, боярин, рай та деяких інших). — О, пресвітлий царю, ми дізналися про твоє велике горе і прийшли тобі на поміч (Казки Буковини.., 1968, 25); Все упованіє моє На тебе, мій пресвітлий раю, ..На тебе, мати, возлагаю (Шевч., II, 1963, 353); // також ірон. Наділений великою владою. Коли се одного разу.. ввійшла в хату пресвітла власть громадська: десятник і присяжний (Фр., III, 1950, 198).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 541.