ПРЕРОГАТИ́ВА, и, ж., книжн. Виключне право, перевага, що належить найчастіше якомусь державному органу чи службовій особі. Ті домагання, які поставив Романчук, то бог зна, які прерогативи з них вийдуть для русинів (Л. Укр., V, 1956, 35); — Ніхто ваших прерогатив не віднімає… — А це що за слово? — Ну, прав, прав… (Добр., Тече річка.., 1961, 245); — Я просив би утриматися від оцінки моїх думок. Це поки що не входить у ваші прерогативи (Загреб., День.., 1964, 68).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 540.