ПРЕПОДО́БІЄ, я, с.

1. рел., заст. Святість, праведність.

2. у сполуч. із займ. його, їх, ваше, церк. Титулування священика. «Ваше преподобіє, вельмишановний отче Никоне, — писав колишній друг бурсак Павло до свого приятеля благочинного. — Маю невеличке до тебе прохання» (Кач., II, 1958, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 540.